Людмила Марківна Гурченко – відома всенародна улюблениця й актриса, котра постала перед глядачами із українського міста Харкова – першої столиці. За словами актриси, її мати походила із дворянського роду, а батько – із батраків.  «…А взагалі біографію і характер актора можна прослідкувати за його ролями. Як би тонко він не перевтілювався і не ховався за текст. Усюди, у всіх ролях, є частинка мене», -  із інтерв’ю Л.Гурченко для журналу «Стас», 1996 рік.

У кіно Людмила Гурченко дебютувала в фільмі Яна Фріда «Дорога правди» (1956). У цьому ж році на екрани країни вийшла новорічна комедія молодого режисера Ельдара Рязанова «карнавальна ніч», у котрій головні ролі, за настановою Івана Пир’єва, зіграли відомий актор Ігор Ільїнський і студентка Людмила Гурченко. Фільм мав великий успіх і на довгі роки став улюбленим для глядачів, і завдяки ролі Лєночки Криловой Людмила Марківна стала всесоюзною улюбленицею. У наступному році актриса знялась в комедії «Дівчина з гітарою». Матеріальний стан актриси був складний, тому вона брала участь  в творчих зустрічах із глядачами, тобто своєрідних акторських під заробітках. Це стало приводом до гонитв, і в радянській пресі з’явилися «жовті» статті. За твердженням деяких джерел актрису, що стала  прокаженою, не запрошували зніматися дев’ять років, однак у фільмографії Гурченко немає  перерв більш, ніж одного року. Як повідомляє російська редакція Бі-Бі-Сі, із посиланням на неназваних істориків та мистецтвознавців, «Карнавальна ніч» викликала невдоволеність радянської номенклатури, більшість представників якої впізнали себе в сатиричному образі директора ДК Огурцова. В інтерв’ю, опублікованому після її смерті в 2011 році, Гурченко називає причиною своєї «дискримінації» відмову від запропонованої їй співпраці з КГБ, через що відчула на собі гнів міністра культури СРСР Миколи Михайлова. Актриса була змушена заробляти, виступаючи з концертами на заводах, на шахтах, під час поїздок країною, і мешкала в гуртожитку – перша квартира, за її словами, з’явилася лише після розлучення в 30-літньму віці.

Гурченко проявила себе також і в ролі драматичної актриси, свідченням чому є її головна роль Марії у фільмі «Робітниче селище» (1966). Переломним же для неї став фільм Віктора Трегубовича «Старі стіни» (1973,прем’єра – 1974), де вона виконала роль Анни Георгіївни. Серед кращих робіт Людмили Гурченко можна назвати її ролі в фільмах «Двадцять днів без війни» Олексія Германа, «Сибіріада» Андрія Михалкова-Кончаловського, «П’ять вечорів» Нікіти Михалкова, «Вокзал для двох» Ельдара Рязанова, «Кохана жінка механіка Гаврилова» Петра Тодоровського, «Польоти уві сні і наяву» Романа Балаяна», «Любов і голуби» Володимира Меньшова.

Останньою роботою Людмили Марківни став музичний відеокліп на пісню Земфіри «Хочеш?», відзнятий у лютому 2011 року, за місяць до смерті актриси. У кліпі Гурченко виконує пісню, стоячи серед екранних образів своїх партнерів за кінопробами, котрі вже пішли із життя -   Олександра Абдулова, Юрія Бєлова, ОлегаБорисова, Євгенія Євстигнєєва, Олександра Кайдановського, Андрія Миронова, Юрія Нікуліна, Олега Яновського.

Про свою роль в фільмі «Секс-казка», де Людмила Марківна познайомилась зі своїм 4-м чоловіком Сергієм Сеніним, актриса говорила так: «У моєму активі роль Сатани в образі жінки в першому російському еротичному фільмі «Секс-казка» за Набоковим я пробувала втілити своє розуміння прелюдії, передсмакування, перед відчуття любовного акту. Тепер все, де немає тваринного злиття, автоматично випадає із «еротичного розряду». Я-то через наївність завжди думала, що прекрасно еротичними можуть бути посмішка, поступ, помах вій, кивок головою. У мене дуже тверде твердження, що тут має, зобов’язаний головувати такт...».

Хоча Гурченко всім і відома більш як російськомовна актриса, але в своєму кіно активі вона має і головну роль в українському фільмі за мотивами роману Панаса Мирного «Повія», де неперевершено зіграла героїню Христю Притику в 1961 році.

Про особисте життя талановитої актриси з її багато численними захопленнями і проблемами з рідними змовчимо, адже для нас, глядачів і слухачів важливіше її талант і марка, яку вона зуміла високо підняти на вершину, до якої буде тяжко піднятися іншим.