Іван Шпарага визволяв Варшаву і Берлін

  82-річний ветеран і досі тримає велике господарство. Проте все частіше про себе нагадують рани ніг.

  Заходжу до кімнати господаря. Усюди прибрано, хоч господині вже давно немає.

 - У батьків нас було троє, - розповідає інвалід ВВВ. - Пережили колективізацію і голод 33-го. Проте це ніщо у порівнянні з війною.  Мій молодший 14-річний брат Микола підірвався на міні, а старшу 18-річну сестру Єфросинію забрали до Німеччини працювати на хазяїна.

  У лютому 1943 року, коли невеличке село В'язова (Харківщина. – ГПУ) визволила Червона Армія, польовий військкомат призвав Івана Шпарагу виконувати обов'язки захисника Вітчизни. Кілька юнаків направили в одну з військових частин.

 - Нас там протягом двох днів вчили, як обслуговувати станковий кулемет та іншим військовим премудростям. А на 2-й день направили на передові позиції у с. Рябівка (Полтавщина. – ГПУ). Це всього за декілька кілометрів від мого рідного села. Там під час бою з ладу вийшов кулеметний замок. За запасним мені командир наказав терміново поїхати на склад у мою В'язову. Я тоді поїхав верхи на коні.

  Перевага була на боці ворога. Червоноармійці змушені були відступати в бік Красного Кута. Німці оточили відступаючих.

 - Я тоді уник полону і повернувся додому, - подає до столу склянку чаю і солодкі пиріжки. – Ніхто з односельців не виказав мене.

  У вересні 1943 року після звільнення села Івана направили на навчання у школу розвідників. ЇЇ він закінчив успішно. По дорозі на фронт ешелон атакували фашистські літаки. Але доля оберігала хлопця.

 - Нас направили в Перший Білоруський фронт, яким командував Жуков, - продовжив далі фронтовик. – Жорстокі бої розгорнулися за м. Люблін. Довелося ходити у тил ворога по «язика», розвідувати вогневі позиції. Під час однієї з бойових розвідок я був поранений. Але рану швидко залікували. Згодом наша військова частина №77185 вступила на територію Польщі. На шляху її просування трапився невеликий цегляний будинок. Його ворог перетворив на вогневу точку.

  Кулемет і два німецькі снайпери змусили червоноармійців залягти. Але командир віддав наказ ліквідувати перешкоду. Шпарага і солдат Уйбін непомітно з протилежного боку підповзли до будинку. Вони миттєво увірвалися у нього -  і взяли в полон снайперів.

 - Військова частина, де я служив, дістала наказ рухатися на допомогу повстанцям у Варшаву. Завдяки  нашим рішучим діям столиця Польщі була визволена. Запеклі бої відбувалися при штурмі м. Штутгарт. Потрохи наближалися до Берліну. Там фашистів доводилося вибивати з кожного будинку, які перетворилися на фортеці. З кожного вікна, підвалу стріляли вороги.

 А в одному з таких боїв Іван одержав поранення в обидві ноги.  За участь у битвах нагороджений орденами «Вітчизняної війни» ІІ ступеня, «За відвагу та мужність», медалями «За визволення Варшави», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною».

 - Після війни я повернувся у рідне село, - каже минулий розвідник. - Працював спочатку завфермою, а згодом – завгоспом. Разом з дружиною Оленою виховали 5-х дітей: Ніну, Гришу, Миколу, Віру і Юру. Останній займає високий піст у м. Красному Куті, а Віра живе у Санкт-Петербурзі. Маю вже й правнуків. Усі мене час від часу навідують. Після смерті дружини живу з сином Гришею. Тримаємо 3-х свиней, курей…Усе як у людей.

 - Хотілося б, щоб сучасна молодь пам'ятала про героїв ВВВ і знала, якою ціною нам далася ця перемога, - сказав наостанок ветеран Другої світової війни.  

24 жовтня 1926 р – у с. В'язова в Краснокутському районі на Харківщині  народився.

вересень 1943р. – навчається у школі розвідників.

8 травня 1945р. – у складі Радянської армії штурмує Берлін.

1953 р – одружується з майбутньою дружиною Оленою.

вересень 2011 р. – ветерана не стало.

Марися Борисенко