У Полтаві автобус по програмі «Місто без околиць»  за маршрутом «Вулиця Карла Лібкхнехта-Дослідна станцція» висаджує людей серед поля. Додому йдуть пішки через ліс. Дорога ґрунтова,  освітлення не має.

 У суботу, 23 липня, близько 11 дня із автобуса з трафаретом «Вулиця Карла Лібкнехта – Дослідна станція» виходить п’ятеро чоловік.

- Це кінцева, - запитую. – А до хат як дістатись.

- Через ліс. Дорога, як після бомбьожки, і має такий крутий спуск, що можна каблуки поламать, - говорить жінка з фарбованим рудим волоссям. Приїхала в гості до родичів. – Остановка хороша, автобус вчасно ходить, а до хат не доїжджає, боїться перекинутись. Тому й кінцеву тут зробили.

Повз Полтавську сільськогосподарську дослідну станцію люди прямують до лісу. Там вулиці Тургєнєва та Бакінських Комісарів. Сходять на ґрунтову дорогу шириною чотири метри. Узбіччя немає. Від зупинки до будинків, близько 200 метрів. Вулиця Бакінських Комісарів має протяжність до 1 кілометра. На ній – 80 дворів.

- Зараз сухо, нормально дійдемо, - говорить жінка в білій хустині й великих окулярах. В руках чорна сумка. – Коли дощ, чи сніг пройде, вниз мов на санках спускаюсь. А на зупинку по горі рачки лізу, інакше не здерешся.

Дорога петляє між дерев, з ямами й пагорбами. Місцями висипана щебенем.

- Вночі тут компанії шастають. Останній автобус приїжджає о дев’ятій вечора. Темно, хоч в око стрель, не так станеш, шию зламаєш. Того восени і взимку берем із собою ліхтарики, - каже місцевий 44-річний Юрій Анатолійович. – Хоча, воно і вдень падаєш, бо замість землі глина з камінням, слизько. Недавно спускався й об бугор навернувся, зчесав ногу й замазав штани.

Посеред дороги 89-річний Павло Симеон несе дві пластикові труби. Зупиняється. Чоловіка починає хитати, подається вперед, ледь не падає. Важко спирається на дерев'яний ціпок.

- Заморився,  - з посмішкою поправляє білого картуза. – Прийду додому, довго отдихатиму.

- Просили Мамая (міський голова Полтави. – ГПУ), щоб тут якщо не заасфальтували, то хоч світло провели, і перила поставили. Але ніхто ні кує не меле, - говорить 45-річний Сергій Васильович. - Дорога не завжди така була. Роки 3 – 4 тому на ній лежав шар щебеню. Потім «Полтававодоканал» проводив воду на наші вулиці. Дорогу перерив, а в порядок не привів.

Через розмиту водою яму перестрибує 73-річна Ніна Чевічевова. Хитається з двома господарськими торбами в руках.

- Майже кожен день їжджу на базар скуплятись, - каже. – Тут ходити важко, але вибору не має. Транспорт до посьолку не ходить. Можна, канєшно, піти на другий кінець вулиці на автобус «Розсошенці – село Яківці», але то від моєї хати топать півгодини.

Жінка ставить валізи на землю, важко дихає, розтирає руки. На долонях червоні сліди від ручок.

- Треба щоб автобус ходив не на Дослідне поле, а по вулиці Бакинських Комісарів та Тургенєва. Там найбільше людей живе, - каже. – По одній заїхав, по другій виїхав. Обидві виходять на вулицю Яківчанська. Але транспорт не пускають, бо нема пішохідних доріжок, люди ходять по обочині дороги. В міській раді сказали, як прокладемо їх за свій кошт, дадуть маршрут, а так у міста немає грошей.

Через дванадцять хвилин жінка виходить з лісу, полегшено зітхає.