У Полтаві на розі вулиць Кропивницького та Матвієнка мікрорайону Алмазний в  пункт збору металобрухту, залізо несуть алкоголіки, наркомани та бомжі. Крадуть його з дворів, шукають на смітниках. Працює без документів. Четвертого червня в Ленінському районі міліція закрила подібну точку. В кожному районі міста їх більше трьох штук. Більша частина незаконні.

 Пункт прийому металобрухту на вулиці Матвієнка огороджений двометровим цегляним парканом. Вивіски й розкладу роботи не має. У дворі чоловік у синій футболці розвантажує "Зіл". Сортує метал на дві купи. Під стінами іржаві шматки заліза, діряві ночви, рештки пральної машини. Навпроти ящики із гвіздками та шайбами. З двоповерхового приватного будинку виходить власник пункту, Анатолій. В руках калькулятор. Запитую, що по чому.

- Мідь 35 гривень за кіло, бронза 15, залізо 1,5 гривні, - говорить Анатолій. - Метал должен бути чистим, без шматків ізоляції.

В черзі вісім людей. З пункту виходить  молодий хлопець.

- Серьоня, за желізяки копійки получів, - звертається до товариша.

- Та ти гоніш, - говорить той. - Шо ж дєлать.

- Пашлі по дворам.

- Та манав.

- Не кіпєшуй, я одно мєсто знаю.

Звертають на вулицю Кропивницького.

До воріт підходить чоловік із дірявим мішком набитим трубами та шматками алюмінію. В руках літрова напівпорожня пляшка "Хлібного дару".

Біля пункту спирається на палицю 73-річна Галина Гальченко. Каже, сюди несуть крадені люки.

- Їх розпилюють на куски, інакше не приймуть, - говорить Гальченко. - Помню, на сусідній вулиці Залізна, люки за ніч позбирали. Так люди нові встановили й замаскували. Приварили на цеп, прикрили бетонними плитами, дошками та листям.

На сусідніх дворах глухі огорожі й таблички "Обережно, злий пес".

- Ходять з рання до десятої вечора, пройти страшно, - говорить місцева, себе не називає. - Якось чіпляється один, питає чи маю які залізяки. Кажу, ні. Не вірить,  проситься у двір щоб перевірити. В мене серце в п'яти, дала десятку щоб відчепився.

До будинку на вулиці Кропивницького, 7 заходять двоє хлопців. Стукають у вікно. Підходить повна жінка в нічній сорочці.

- Тьоть Валь, ми на щьот роботи.

- Йдіть отсюда, - хреститься жінка. - Якщо металу не здадуть, разову роботу шукають. Приходять почті кожен день.

За воротами, 38-річний Олександр Санченко, фарбує паркан.

- Залізо несуть алкоголіки, наркомани, бомжі. Гроші тратять на бухло, - каже. - Пункт прийому маталобрухту працює без документів вісім років. Чув, в місті один такий накрили. То показуха. Тут ходили, але лавочку не тронули. Кажуть, міліція з них долю має.

З базару повертається місцевий 55-річний Василій Олекійович.

- Метал здавав більше 5 років. В кожному районі города є більше трьох точок. Багато незаконних. Поки не знайшов роботу, лазив по свалках, в селах виносив із дворів желєзки, які не так лежали, - сміється. - Потом померли батьки, то з їх дому вивіз опалювальний котел і каркас теплиці. Нанімав "Газельку", за дорогу платив 80 гривень, а металу здавав на 1,2 тисячі. Сначала носив по пунктам, сюди, на Профсоюзну, Ранкову, 8, а потім віз тільки на металобазу на Супрунівці. Там ціни на гривню дорожче.

Сергій Савченко